МІФИ, ЛЕГЕНДИ 
ТА БУВАЛЬЩИНА ПРИБУЖЖЯ с.ГРУЗЕВИЦЯ

Село живе, коли не сплять лелеки,

Із виріїв вертаються далеких ,

 Приносять  діток  до  домівок тихих,

 Нас  захищають і   відводять лихо.

Так, де лелека водиться- там щастя родиться.  А в нашому селі лелек можна назвати не гостями, а жителями нашого села. Чому? А тому, що не одне, а кілька гнізд ці птахи в'ють біля будинків людей. Коли в'їзджаєш в село, і коли виїжджаєш з нього- по обидва боки лелечі гнізда. І так із року в рік. Чому ж лелеки так люблять наше село?

Здавна існує дружба між людьми і лелеками. Старі люди кажуть, що в хаті, і їм якій поселилися лелеки, пануватимуть добро і злагода. А з якою радістю зустрічаємо ми цих красенів, коли вони повертаються з далеких країв. І скільки смутку у нас на серці, коли вони відлітають у вирій.

Лелека… Люди старшого віку згадують своїх близьких, рідних. Згадують усіх , хто скривавленим птахом поліг на полі бою. Біля одного міста один наш земляк бачив пам’ятник. Над плитою із червоного граніту кружляє журавлина зграя, десять сталевих птахів. Один журавель лежить унизу на кам’яній плиті. Смертельно поранений птах назавжди відстав від своїх товаришів і з тугою дивиться їм услід. Ніколи вже не злетіти йому. Так само вже не піднятися тим, хто поліг на полі боюю у роки минулої війни. Вони загинули, щоб зберегти життя на землі.

Лелеки — розумні і передбачливі птахи. Є безліч легенд і казок про цього птаха.

Про одну із них я й хочу розказати.

Давно-прадавно те було. Не за нашої пам'яті, батьків і дідів наших. А було з нащада — начала Світу. Після Потопу Великого зосталися Бог і Людина. Був Бог, Володар світу, був чоловік, Першо-Людина. Покликав Першо-Бог Чоловіка сущого до себе. Прийшов Чоловік до Бога і жде, що Бог загадає робити. От Бог і каже: 
- Чоловіче! Покликав я тебе одне велике діло зробити, од одного тебе доля Світу залежить. Чи зробиш усе, як загадаю я тобі? 
- Зроблю Праведний Боже! — одказує Чоловік. 
От Бог і каже: 
- Бачиш отой Мех, великий да важкий? 
- Бачу, Боже! — каже Чоловік. 
- То возьми того Меха, — каже Бог далі, — да занеси на Край Світу, да кинь у Глибоке Провалля! А нести Ти будеш, Чоловіче, то не заглядай у Мех, що б то по дорозі не було з Тобою, як би ти не захотів у Мех той заглянути. Біда Велика з Того може бути! 
- Зроблю, Великий Боже, як приказуєш! 
Узяв той мех великий закинув собі на плечі та й поніс на Край Світу. Несе та й несе, втомився. Кілька разів сідав одпочивати. Дивився на мех і думав: «Ну, що у тому меху може бути?» 
А як підніметься знов на ноги, закидає мех, на плечі, ніби в тому меху ворушиться живе... Прийшов Чоловік до Краю Світу, скинув важкого меха долу, витер чоло, сів і думає: «Послухав Бога я, Чоловік Сущий, прийшов на самий Край Землі, скину цей Мех за Край Землі в Бездонну Пропасть. І ніколи не буду знати, що в том Меху було. Не видержу і гляну в середину Меха хоч одним оком. Узнаю, що Володар Світу, Великий Бог ховає од Чоловіка Сущого на Віки Вічні.» 
Шморгнув Чоловік зав'язку. Мех розкрився і оком не успів моргнути Чоловік Сущий, Полізло з Меха гаддя усяке — вужі, гадюки, жаби, усяка друга нечисть із Меха так і преться... по всій Землі розлазиться. 
Злякався божий Чоловік: «Якого горя світу, Богу наробив я? Як перед Богом тепер стану! Що скажу Святому Богу?» Кинувся збирати гаддя руками... Стомився... У Журбі Глибокій присів: «Голими руками його не визбирає Людина Суща!» 
Вертає Чоловік до Бога Праведного. От Бог Великий питає Чоловіка: 
- Чоловіче Сущий! Волю виконав мою? Заніс важкого Меха на Край Світу? 
- Заніс! — мовить сумно Чоловік. 
- Чи кинув Меха у провалля? — питає далі Бог. 
- Не кинув, Святий Боже... Хотів поглянути, що в Меху ти приховав од мене, Великий Боже! Хотів поглянути, що в середині Меха, а з нього як полізло всяке гаддя... 
Бог і каже: 
- Що ти, Чоловік Сущий, наробив! Гаддя, яке я з усього Світу визбирав, щоб Тобі добре на Землі жилося, на Землю випустив! Зробив велике Горе Собі й Мені. 
Повів рукою Бог, на чоловіка глянув. Чоловік, махнув руками, мов птах крильми... стрепенувся, бо Крила виросли... вже Буслом став. Розкрив бусел широкі крила, махнув, злетів та й полетів... на ближнее болото... гаддя, жаб ловити. Так Чоловіка-Неслуха Великий Бог скарав, прорікши: «Будеш увесь свій вік гаддя збирати! Людиною не станеш до тих пор, поки усе гаддя ти не збереш! Будеш віки збирати Ти, Діти Твої і Все Твоє Потомство... І буде так з Начала і до Кінця Світу».

З тих пір тулиться Бусел до Людини, бо був Людиною та птахом став. Люди жаліють Бусла, шанують як Предка свого, що хотів дознати Таїну Світу та добув покару. Люди, старі й малі, не рушать гнізд Людини-Бусла. Бо то великий Гріх».

А наше село Грузевиця знаходиться в низовині. Навкруги болота. Ось і лелек, бузьків у нас багато.

А цього року під час мітингу, присвяченому 70-ю перемоги над фашизмом у Другій світовій війні, лелека прилетів і сів прямісінько на пам'ятник загиблих воїнів. Це - добрий знак. Бо де лелека водиться- там щастя родиться. Лелека – священний птах, покровитель сім’ї і рідного дому.  Тому ми маємо надію, що безглузда війна на Сході закінчиться і наші односельці повернуться додому, живі й здорові. Так має бути…

Хочете вірте, хочете ні.

Такі легенди про лелеку в нашому селі.